• Карта сайту
  • Контакт
  • Персоналії

    БОЙКІВЩИНА
    ПЕРСОНАЛІЇ

    Ганна БАБЕЦЬ

    Педагог, фольклорист.

    Народилася 1946 р. в Колочаві на Закарпатті. Працює вчителем іноземної мови Річківської ЗОШ І–ІІ ст. на Міжгірщині. Упродовж 20 років збирає фольклор села Річка. Від 1989 р. – керівник фольклорно-етнографічного дитячого ансамблю «Волошин», який виконує чоловічий пастуший танок волошин, поширений на високогірній Бойківщині. Колектив бере участь у всеукраїнських та міжнародних фестивалях.

     

    Віра БАГАНИЧ

    Співачка- баладистка. Виконавиця народних пісень.

    Народилася 1937 р. в с. Воловець на Закарпатті. З 1961 р. – солістка Закарпатського заслуженого народного хору. Одночасно працювала у Закарпатській обласній філармонії. Репертуар В. Баганич складали ліричні пісні, пісні-балади, соціально-побутові та обрядові пісні, колядки, віншування. Під час боротьби з «етнографізмом» 1981 р. пішла з великої сцени. Створила фольклорно-етнографічний ансамбль «Верховинка». У книзі «Співає Віра Баганич» (Ужгород, 2000) зібрано 64 фольклорні пісні, що складають репертуар співачки.

     

    Теодор (Федор) Бекеш

    Адвокат, політичний діяч. Оратор та організатор молоді. Творець Бойківської республіки.

    Народився 1985 р. у Скольому. Обер-лейтенант австрійської армії, учасник боїв Першої світової війни на італійському фронті. Мав адвокатську контору в Долині. Увійшов у історію як творець Сколівської Січі та керівник Бойківської Республіки, до якої долучилися вояки Української Галицької Армії, інтерновані у межах тодішньої Чехословаччини в Німецьким Яблоннім, Кошицях. Під час тимчасової окупації Червоною армією 20 повітів східної Галичини у серпні 1920 р. проголосив на Центральній Бойківщині Бойківську Республіку. 21 серпня бойки на чолі з Т. Бекешем роззброїли польську прикордонну заставу в с. Опорець. На майдані Бекеш зачитав листівку «За що б’ються більшовики» та проголосив Бойківську Радянську Республіку. Вже наступного дня, 22 серпня, повстанці вигнали польських прикордонників із Лавочного та обрали революційний комітет, який виконував владні функції, на чолі з Т. Бекешем. 23 серпня залізницею загін дістався до сіл Тухля і Гребенів. До повсталих лісорубів і селян зі Славська, Опірця, Грабівця та інших сіл приєдналися бойки Долинщини і Рожнятівщини з Перегінська, Дубів, Лецівки, Дубшар, Липовиці, Суходола. Під Славськом повстанці розгромили польське військове з’єднання, намагалися оволодіти Стриєм та приєднатися до 8-ї кавалерійської дивізії В. Примакова. У зв’язку з відступом Червоної армії 26 серпня повстанці під тиском польських військ повернулися до Бескидського прикордонного тунелю, перейшли на Закарпаття, де й були інтерновані чехословацькими властями. Влада Бойківської Республіки протрималася 10 днів. У 20-х рр. Т. Бекеш виїхав у радянську Україну. В’язень сталінських таборів; замордований 1937 р.

     

    Віра БОНЧУК
    Краєзнавець, бібліотекар.

    Народилася 1943 р. в с. Ріпчиці на Дрогобиччині. Закінчила 1969 р. Київський інститут культури. В Турці – з 1964 року. Працювала в Турківській центральній районній бібліотеці на різних посадах, директором ЦБС, завідувачем відділу культури.  Краєзнавчою роботою займається з 1987 р., досліджуючи історію Турківщини. В квітні 1987 р. започаткувала експозицію музею «Бойківщина» та збір літератури до музею, організовуючи від вересня 1997 р. літературно-краєзнавчі конкурси ім. Мирона Утриска. Відбулося п’ятнадцять конкурсів, оголошено шістнадцятий. За результатами щорічних конкурсів з 2004 р. виходить Вісник конкурсу імені Мирона Утриска «З вершин і низин», який редагує В. Бончук. Також є організатором літературних конференцій у рамках Бойківських фестин.

     

    Ева БРИЛА

    Народилася 1973 р. в Загір’ї (Польща). Доктор наук (2007). Працює від 2003 р. на кафедрі філософії, етики і соціології Краківської політехніки. Співорганізаторка і голова Товариства спадщини Карпатських меншин, створеного 2005 р. До 2012 р. Товариство провело інвентаризацію 28 цвинтарів та 21 церковного об’єкту на сході Польщі. Працювала на цвинтарях у бойківських селах Поляні, Панищеві, Соколовій Волі, біля церков у Гільському та Кривому над Сяном.

    Оксана ВЕГЕРА-ТЕЛІГА

    Фольклорист, поет, бібліотекар.

    Народилася 1975 р. в Либохорі на Сколівщині. Закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка. За фахом – журналіст. Дослідник усної народної творчості бойків. Автор збірки коломийок «І б’є із глибини віків співуче джерело» та поетичної збірки «Три сльози». Завідує бібліотекою у рідному селі. Керує літературним об’єднанням «Джерело», згуртовує творчу молодь, яка пише вірші, оповідання, казки. Укладач бібліографічного покажчика «Що  читати про Сколівщину».

     

    Руслана ВОВЧАНЧИН

    Директор музею, дослідник бойків.

    Народилася 1970 р. в м. Турка на Львівщині. 1988 р. починає трудовий шлях бібліотекарем у Турці. Із 1991 р., коли у Турці створюється етнографічно-краєзнавчий музей, допомагає у його становленні. Від 2003 р. – завідувач народного музею «Бойківщина» у Турці. Автор досліджень з матеріальної та духовної культури бойків Турківщини. Упорядник книги «Турківщина: церкви бойківського краю» (2011).

    Теодор ВИТВИЦЬКИЙ

    Педагог, громадський діяч.

    Народився 1943 р. в с. Долішнє на Стрийщині. Закінчив філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Працював учителем, директором школи в с. Кам’янка на Сколівщині, завідувачем методкабінетом райвідділу освіти, радником з гуманітарних питань Сколівської райради. Голова Сколівського районного осередку науково-культурологічного товариства «Бойківщина».

    Ольга ВИТВИЦЬКА

    Педагог, краєзнавець.

    Народилася 1940 р. в с. Витвиця на Долинщині. Від 1970 р. працювала вчителем хімії у біології у с. Церківна. Заснувала у будинку сільради с. Витвиця історико-краєзнавчий музей ім. Зеновія Красівського, була його завідувачем. Музей займає 5 кімнат. Уклала книгу з історії Витвиці з додатком мемуарних матеріалів. Померла 2001 р. Похована у рідному селі.

     

    Роман ГРИНАШ

    Засновник товариства бойків у Великобританії.

    Народився 1928 р. у с. Дережичі на Дрогобиччині. Навчався у Дрогобичі. 1942 р. покинув рідний край, працював у Німеччині. 1948 р. приїхав до Англії. Організовував пластові гуртки, сходини, заняття і концерти для юнацтва та новацтва. Співорганізатор української школи в Лясгейті. Працював на фабриках, займався самоосвітою. 1953 р. переїхав до Манчестера. 1974 р. став мужем довір’я товариства «Бойківщина» і уповноваженим з розповсюдження часопису «Літопис Бойківщини». Спочатку мріяв створити у Великій Британії товариство «Бойківщина», але порадившись, почав об’єднувати вихідців з усієї Бойківщини. Зумів переконати скептиків, котрі говорили, що вони «не бойки, а українці», створити бойківську організацію. Часто відвідував рідний край, під час бойківських заходів був одягнений в бойківський народний одяг. Зібрав і передав 2 тис. дол. для будівництва церкви у Дережичах. Відвідував засідання НКТ «Бойківщина» у Дрогобичі, був почесним гостем Бойківських Фестин. 1999 р. відійшов у вічність.

     

    Ніна ГРИНАШ

    Голова управи товариства «Бойківщина» у Великобританії.

    Народилася 1940 р. в селі Мельничному на Турківщині. Здобула освіту в Дрогобицькому педінституті. Учителювала на Дрогобиччині. Вийшла заміж за Романа Гринаша, голову товариства «Бойківщина» ім. Івана Франка у Великобританії. По смерті свого чоловіка у жовтні 1999 р. на з’їзді була обрана Головою Управи Товариства.

    Зініціювала видання монографії про діяльність бойків у Великобританії. Учителює в українській суботній школі.

    Часто відвідує рідні сторони, бере участь в бойківських культурних заходах.

    Володимир ГУРКЕВИЧ

    Адвокат, науковець, громадський діяч.

    Народився 1880 р. в с. Корничі на Самбірщині. Закінчив юридичний факультет Віденського  університету. Працював адвокатом в Австрії. 1913 р. відкрив адвокатську канцелярію в Самборі. Під час ЗУНР був заступником міністра харчових справ у Станіславові. 1919 р. повертається до Самбора і працює адвокатом. 16 червня 1928 р. обраний головою Товариства «Бойківщина» у Самборі. Був ініціатором видання «Літопису Бойківщини» і редактором перших двох випусків. Свою квартиру, яку винаймав у Д. Стахури на вул. Тихій, віддав під музей «Бойківщина». Через конфлікт з управою Товариства 1932 р. зрікся посади голови. Займався краєзнавством. Автор фундаментальної розвідки «Бойки за 100 літ у числах». Помер 1937 р. Похований у Самборі.

     

    Лука ДЕМ’ЯН

    Письменник, збирач фольклору.

    Народився 1894 р. у с. Верхні Ворота на Воловеччині (Закарпаття). Навчався у церковно-парафіяльній школі. Горожанську школу закінчив уже у зрілому віці, працюючи залізничником. Літературну діяльність розпочав збиранням і обробкою фольклорних матеріалів. До літератури Закарпаття увійшов як самобутній оповідач і новеліст. У творах змальовував життя закарпатських верховинців. Твори: «Чорт на весіллі» (1921), «Відьма» (1924), «Із села» (1943), «Весілля без жениха» (1956), «Зустріч» (1961), «Оповідання синіх Карпат» (1966). «Свадьба без жениха» 1965 р. російською видана у Москві. Збирач фолькльору. Дев’ятнадцять томів зібраних фольклорних матеріалів передав у фонди Академії Наук. Помер 1968 р. Вже після смерті вийшли збірки Л. Дем’яна «Голодний похід» (1977 р.) та «Крутогори Верховини» (1984).

     

    Степан ДНІСТРЯН

    Медик, громадський діяч.

    Народився 1948 р. в с. Лімна на Турківщині. Закінчив Львівський медінститут. З 1987 р. обіймав керівні посади санітарно-епідеміологічної служби м. Тернополя. Із 1998 р. – головний державний санітарний лікар Тернопільської області. Голова Тернопільського громадського товариства «Бойківщина». 2012 р. зініціював відкриття в Тернополі Бойківського музею та проведення бойківського фестивалю.

     

    Іван ДОВБУШ (ДОВБУЩУК)

    Ватажок опришків.

    Народився в с. Печеніжині на гуцульсько-покутському пограниччі. Брат легендарного Олекси Довбуша. Спочатку діяв разом з братом. Навесні 1739 р. під час сварки вдарив молодшого і слабшого Олексу барткою по нозі, вніслідок чого той на все життя залишився кульгавим. Відтак діяв самостійно на Болехівщині, Самбірщині й Сяніччині. За припущеннями істориків, загинув пізніше Олекси. За поширеною версією, залишив по собі ніж-чепелик з написом: «Іван Добошук, славний збойник горський перед своєю смертю зложив той різак в церкві Бен…», (Беньової Турчанського повіту. – Прим. ред.) на звороті – «От того різака загиб з рук Добущука…» (ім’я вбитого не вдалося прочитати).

     

    Надія ДОНЕЦЬ

    Музикант, фольклорист.

    Народилася 1977 р. в м. Турка на Львівщині. Закінчила Самбірське училище культури. За фахом – диригент. Працює від 2004 р. керівником народного фольклорного колективу «Бойківські переспіви» при районному народному домі м. Турки. Збирає фольклорні матеріали у бойківських селах, переважно вокальну традицію та обряди. Колектив відтворює на сцені весільний обряд «Різання барвінку», реліктовий русальний обряд «Ладкання до худоби» та ін.

    Іван ІВАНЦЮРА

    Активіст бойківського товариства у Великобританії.

    Народився 1922 р. в с. Доброгостів на Дрогобиччині. В Ноттінґамі організовував зібрання управи і членів товариства «Бойківщина» у Великобританії, представляв товариство на різних імпрезах в діаспорі та в Україні. Упродовж 20 років є членом управи і виконує різні організаційні завдання в товаристві «Бойківщина». За кошти І. Іванцюри в рідному селі споруджено Пантеон Слави.

    Юрій ДЯКУНЧАК

    Старшина Української Галицької Армії.

    Народився 1892 р. в с. Беньова на Турківщині. Під час І світової війни служив у австрійському війську. Потрапив до російського полону, перебував у таборі Дубровка біля Волгограда. Повернушись додому, в листопаді 1918 р. організував військову частину Української Галицької Армії Бойківська Бригада, яка займала оборону на лінії Устріки Долішні – Лісько – Літовищі – Сянки. В 1919 р. Бойківська бригада завзято відбивала польські наступи. До 1925 р. вояки Бойківської бригади перебували в Чехословаччині. Після демобілізації Ю. Дякунчак закінчив правничі студії у Празі, отримав диплом у Кракові. Працював адвокатом у Любачівському повіті. 1939–1944 рр. – виконував обов’язки судді у Кросні та Ярославі. 1948 р. переїхав до Канади. 1953 р. став головою відділу УСГ у Вінніпегу. 1954–1955 р. – голова УСГ Канади. Помер 1963 р.

     

    Михайло ЗИНИЧ

    Етнограф і громадський діяч.

    Народився 1904 р. в с. Жукотині на Турківщині в багатодітній селянській родині. 1923 р. познайомився з лікарем В. Кобільником, відтак працював його помічником у приватній лікарні. 1929 – 1931 рр. служив у польському війську. Допомагав у розбудові музею «Бойківщина», збирав по бойківських селах старовинні рукописи, одяг, ікони, предмети побуту. Автор етнографічних нарисів «Похоронні звичаї с. Жукотин», «Свято Андрія в Жукотині» та ін. Здобув середню медичну освіту. Під час ІІ світової війни та в повоєнний час працював фельдшером хірургічного відділення Самбірської лікарні. Помер 1988 р. Похований у Самборі.

     

    Василь ІГНАТИЩ

    Народний бойківський скрипаль.

    Народився 1934 р. в селі Либохора на Турківщині. З шести років самотужки вчився грати на скрипці. Перше весілля як керівник капели (перша скрипка) відіграв у 13 років. Відтоді В. Ігнатища запрошували на весілля у села Турківського, Старосамбірського, Сколівського районів Львівщини, а також у Великоберезнянський, Воловецький та Міжгірський район Закарпаття. Вступив до Самбірського училища культури, проте через хворобу серця не закінчив навчання. Завідував Будинками культури в Либохорі, Бітлі, Яворові. Умів грати на всіх бойківських народних інструментах. Керував бойківським інструментальним ансамблем «Бескід» з Либохори, якому 1990 р. присвоїли звання народного. Виступав у Польщі, Словаччині, Росії. Помер 2001 р. Похований у рідному селі.

     

    Василина ІГНАТИЩ та Леся ІГНАТИЩ-БІЛИНСЬКА

    Бойківські скрипальки, вчителі музики.

    Народилися в 70-х роках ХХ ст. у с. Либохора на Турківщині. Доньки Василя Ігнатища – відомого бойківського скрипаля. З юних літ брали участь у родинному ансамблі.  Грають на скрипках та майже ісіх інших традиційних бойківських інструментах. Професійні музиканти, але зберігають традиційну народну манеру бойківського виконавства. Родини Турківщини запрошують їх провести обряд за бойківським звичаєм. Василина є керівником народного ансамблю «Бескид».

     

    о. Семен ІЖИК

    Народився 17 березня 1923 р. в с. Нижнє Висоцьке. Священик, педагог, член ОУН. Мав парафії у селах над горішнім Сяном. Під час німецької окупації заарештований гестапо і перебував у в’язницях Дрогобича, Сяніка, Тарнова і Кракова. З 1947 р. душпастирював у Вінніпезі (Канада). Працював секретарем світової Ліги українських політичних в’язнів та Канадійської Федерації етнічної преси, Капеланом централі українців-католиків Манітоби та Спілки української молоді. Похований у Канаді.

    Юра КЛИВЕЦЬ

    Опришок, народний герой закарпатських бойків.

    Народився 1908 р. на присілку Діл біля села Репинного (тепер – Міжгірщина). Заробляв на прожиття ремеслом: був теслею, пічником, мисливцем… Після звинувачення чеськими жандармами у крадіжці столярного інструменту 1932 р. втік у ліс до Ілька Липея, який у той час перебував на нелегальному становищі. Після загибелі Липея у 1935 р. Кливець пропав безвісти. 1936 р. написав до своїх переслідувачів, чеських жандармів: «Я знаю, що пропащий, але мені вже байдуже. Маю 28 років. І за своє життя не пізнав ніякого добра, лише постійну біду…». Подальша доля невідома.

     

    Наталя КЛЯШТОРНА

    Журналіст, редактор.

    Народилася на Херсонщині в родині депортованих із Західної Бойківщини. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Автор двох книг зі спогадами про виселення бойків 1951 р. «Акція-51. Останні свідки» та «Акція-51. Книга пам’яті», довідника про Бойківщину «Байка про Бойка», чисельних публікацій у пресі про історію та культуру бойків. Пише говіркою Західної Бойківщини. Заснувала 2012 р. інтернет-портал «БОЙКОСВІТ» – перший інформаційний ресурс із суто бойківської тематики. Мешкає у Києві.

     

    Ксеня КЛИНОВСЬКА
    Праобраз героїні пісні-танго «Гуцулка Ксеня».

    Народилася 1915 р. в родині священника в селі Небилові біля Перегінська на Рожнятівщині, неподалік бойківсько-гуцульського пограниччя. Навчалася в учительській семінарії сестер-василіянок в Станіславові (нині – Івано-Франківськ). Учителем співу і музики в семінарії був Ярослав Барнич. Як свідчить племінниця композитора Олена Вергановська, композитор закохався у Ксеню. Саме бойківська попівна надихнула Я. Барнича на створення пісенного шедевру – танго «Гуцулка Ксеня».  

     

    Антін КНЯЖИНСЬКИЙ

    Педагог, етнограф, публіцист, громадський діяч.

    Народився 1893 р. в с. Тисовиця на Старосамбірщині. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Із 1920 р. вчителює на Самбірщині, викладаючи українську і латину в гумназії. Належав до ініціативної групи зі створення товариства «Бойківщина» у Самборі. 1933 р. його обрали секретарем товариства, а 1937 р. – головою. 1938 р. виїхав із Самбора до Коломиї. 1945 був арештований у Відні військовою розвідкою червоної армії. Засуджений на 10 років таборів. 1955 р. був звільнений. Як підданий Австрії повернувся до Відня, звідки виїхав до родини у США. Помер 1960 р. у Філадельфії.

     

    о. Юрій КМІТ

    Священнослужитель, етнограф, письменник, автор творів говіркою бойків.

    Народився 1872 р. в с. Кобло (тепер – Старосамбірський район). Після закінчення Перемиської духовної семінарії 1900 р. душпастирював у бойківських селах. Автор проповідей, оповідань з бойківського життя, написаних переважно говіркою бойків. Автор збірок «З гір», «В затінку і на сонці», «Тремтіння душі» (1922), етнографічних описів Бойківщини. Церковна влада неприхильно ставилася до отця за його експедиційні дослідження бойків, які публікував на сторінках «Літопису Бойківщини», та збирання експонатів для музею «Бойківщина» у Самборі. Перед приходом радянських військ у 1939 р. виїхав до Кракова. Перемишльський єпископ 1941 р. не дозволив о. Кміту повернутися на парафію в Чайковичі, натомість перевівши його у село біля Комарна. Помер 1943 р. (за іншими відомостями – 1946 р.)

     

    Володимир КОРДУБА
    Інженер, картограф, громадський діяч.

    Народився 1883 р. в Тернополі. Закінчив Львівську політехніку. Після І світової працював інженером у Сяноці. 1925 р. поселився у Самборі. Працював над типографічними картами для староства та військових. 24 березня 1933 р. на загальних зборах обраний заступником голови товариства «Бойківщина» у Самборі. Після смерті В. Кобільника виконував обов’язки голови товариства аж до обрання А. Княжинського. 10 грудня 1938 р. обраний головою товариства, був ним до ліквідації музею в 1939 р. Працював науковим співробітником музею під керівництвом Івана Филипчака. 10 серпня 1944 р. призначений директором музею. 10 червня 1954 р. звільнений з посади директора. Помер 1964 р. Похований у Самборі.

    Микола КОРПАН

    Герой Крут.

    Народився 1897 р. у с. Тяпче на Долинщині. 1909 р. вступив до Бучацької гімназії. Записався на останньому році навчання добровольцем до легіону УСС. В одному з боїв потрапив у російський полон. Навчався у Київському університеті. У січні 1918 р. у складі студентського куреня вирушив під Крути. 29 січня 1918 р. загинув у бою під Крутами.

    Марія ІЛЬНИЦЬКА

    Народна співачка, педагог.

    Народилася 1940 р. на Яворівщині. Вчителювала у с. Ільник. Автор музики до «Пісні про Ільник», яка стала гімном цього села на Турківщині. З голосу М. Ільницької було записано пісні, коляди, щедрівки, ладканки, колискові та коломийки, котрі увійшли до збірки «Бойківський мій краю». Померла і похована у рідному селі.

    Станіслав КРИЦІНСЬКИЙ

    Краєзнавець, автор туристичних путівників Бескидами, видавець.

    Член Карпатського Товариства (Польща). 1987–1998 рр. – організував п’ять таборів з упорядкування цвинтарів на Бойківщині та Лемківщині у межах Польщі. 1991–2008 рр. – власник видавництва, яке видавало літературу про Бескиди в межах Польщі. Видав два томи історико-краєзнавчого словника «Бєщади», зараз готує до друку третій.

    Войцех КРУКАР

    Географ, педагог.

    Народився 1968 р. в Риманові (Польща). Доктор географії, викладає у навчальних закладах Риманова і Кросна. Заслужений діяч культури Польщі. Автор наукових статтей та туристичних мап східних околиць Польщі, зокрема історичної Західної Бойківщини. Вивчає з 1989 р. топоніміку Бескидів і Низького Бескиду. Понад 10 років проводить реконструкцію традиційних назв місцевостей на терені Західної Бойківщини. Відновив на своїх мапах тисячі старих бойківських назв.  Насьогодні задокументував 11 тисяч назв місцевостей на Бойківщині і Лемківщині. Підтримує постійні контакти з бойками, депортованими із Польщі у 40-х та 50-х рр. ХХ ст.

     

    Микола КУРИВЧАК

    Педагог, музикант, громадський діяч.

    Народився в с. Зміївка на Херсонщині в родині депортованих із с. Лодина на Західній Бойківщині. Учитель за фахом. Створив бойківський колектив у рідному селі, підтримує зв’язки з бойками на рідних землях. Голова Херсонського обласного осередку товариства «Бойківщина».

    Олекса МАРКІВ

    Майстер-тесля.

    Працював наприкінці XIX ст. Жив у с. Велдіжі (тепер Шевченкове) на Долинщині. Будував бойківські та гуцульські церкви. За проектом Василя Нагірного збудував церкву гуцульського типу в Літовищах (Західна Бойківщина, нині – Польща).

     

    Василь ЛАНЧАК

    Засновник найпопулярнішого інтернет-ресурсу Турківщини.

    Народився у м. Турці 1964 р. Закінчив 1986 р. Львівський політехнічний інститут. Працює у сфері телекомунікацій. Створив 2007 р. перший сайт про м. Турку. Пізніше створив сайт turka.at.ua . Співорганізатор виставки 2011 р. до 480-річчя Турки «Барви минулих літ». Працює над установленням меморіальної дошки о. Федевичу в Турці. Мешкає в Івано-Франківську.

     

    Ілько ЛИПЕЙ

    Опришок. Народний герой закарпатських бойків.

    Діяв у районі селища Волове на Закарпатській Верховині у 30-х рр. XX ст. разом із побратимом Юрою Кливцем. Утік до лісу після того, як батько не наділив його землею. Мав колибу на горі Грегіт. Загинув у перестрілці з жандармами 1935 р. Оспіваний у народних піснях.

     

    Надія ЛОПУХ

    Хореограф, педагог.

    Народилася 1956 р. в с. Велика Тур’я на Долинщині. Закінчила Московську хореографічну школу. Була художнім керівником і постановником танців ансамблю Долинського будинку культури «Веселка». 1988 р. створила дитячий ансамбль танцю «Бойківчанка», якому було присвоєне звання зразкового. Є автором танців «Бойківський святковий», «Печу, печу хлібчик..» та ін. Член Всеукраїнської ради з дитячої хореографії.

    Ігнацій ЛЮБИЧ-ЧЕРВІНСЬКИЙ

    Польський публіцист та етнограф.

    Власник села Довпотів (тепер – Калуський район Івано-Франківщини). Автор першої монографії про бойків «Задністрянська околиця між Стриєм і Лімницею» (1811). В основу праці увійшли спостереження за життям бойківських селян кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

     

    Оксана ЛЮТА

    Бібліограф, книгознавець.

    Народилася 1937 р. у Верхньому Синьовидному на Сколівщині. Закінчила школу книжкової торгівлі, філфак УжДУ. Понад 30 років працює бібліографом Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету. Склала бібліографічні покажчики Олександра Духновича, Василя Пачовського, Олеги Теліги та ін.

     

    Софія МАЛИЛЬО

    Поетеса, педагог.

    Народилася 1926 р. в селі Верхніх Воротах (Вишні Верецьки) на Закарпатті. Початкову освіту здобула в українській гімназії в Чехії. 1947 р. вступила до Львівського університету. 1948 р. заарештована, а 1949 р. засуджена без судового слідства до 10 років таборів, які відбувала в Колимі та Іркутську. Звільнена 1956 р. Від 1960 р. вчителювала та викладала у Дрогобицькому педінституті ім. Івана Франка. Із 1990 р. пише вірші. Автор трьох поетичних збірок «Іди і вір» (1994), «Воскресіння пам’яті» (1999),  «А душа її – жива» (2007).

     

    Дмитро МАРЦІВ

    Правник, громадський діяч.

    Народився 1892 р. в Соколіках на Турківщині в родині сільського війта. Із відзнакою закінчив українську гімназію в Перемишлі. Під час І світової війни служив у австрійському війську та воював на Італійському фронті. Під час українсько-польської війни був старшиною Української Галицької армії. Втік з-під арешту до рідного села. Відразу перебрався до Чехо-Словаччини. Закінчив юридичний факультет, отримав ступінь доктора права. 1926 р. повертається на Турківщину. Керує місцевим осередком УНДП, працює у «Просвіті», закладає українські школи по селах. 1935 р. стає директором українського банку «Сила» і членом окружного Союзу кооператорів. 1938 р. засновує філію Союзу кооператорів у Турці. Помер 1938 р. у Турці.

     

    Георгій МАШУРА turkstationlodge.com

    Краєзнавець.

    Народився 1928 р. на Полтавщині. Закінчив Київський педінститут із відзнакою. Працював 18 років директором СШ № 1 м. Самбора. Його працю зі створення краєзнавчого музею прирівнюють до роботи цілого колективу. Більшістю експонатів, наукових розвідок і пошукового матеріалу щедро поділився з музеєм «Бойківщина». Друкувався у наукових журналах, видав книжку про Самбірщину. 1988 р. вийшов на пенсію, але продовжував роботу краєзнавця у музеї «Бойківщина». Помер 2009 року.

     

    Параска ПАВЛЮК

    Народна співачка Бойківщини, одна з найяскравіших носіїв пісенної епіки бойків кінця ХХ ст. Народилася у селі Волосянка на Сколівщині (уроджена Вепрів). Володіла великим за обсягом уснопоетичним репертуаром. Перші записи співачки зроблені ще 1978 р. Григорієм Дем’яном. Василь Сокіл 2009 р. уклав збірку народних пісень з голосу П. Павлюк, до якої увійшли різножанрові твори, переважно баладного, родинно-побутового та коломийкового характеру.  П. Павлюк є автором поетичних творів бойківською говіркою.

    Шимон МОДЖЕЄВСЬКИЙ

    Каменяр, дослідник матеріальної культури західних бойків.

    Народився 1969 р. у Варшаві. У шкільні роки захопився Бескидами та культурою мешканців Карпат. 1986 р. упорядкував знищений греко-католицький цвинтар у Берегах Горішніх (Західна Бойківщина, нині – Польща). З 1988–1996 рр. – співорганізатор таборів «Надсяння» (керівник – С. Крицінський), учасники яких займалися відновленням цвинтарів на терені північно-східної Польщі. Створив 1997 р. каменярську групу «Маґурич» (з 2007 р. – Товариство «Маґурич»). Загалом відновив з волонтерами своєї групи понад 120 цвинтарів, переважно бойківських, лемківських, надсянських. 2012 р. взяв участь у відновленні греко-католицької каплиці у Райському над Сяном. Упорядкував 2012 р. разом із членами «Маґурича» бойківські цвинтарі у Беньовій, Дидьовій, Тарнаві над Сяном. Мешкає у селі Новиця на Лемківщині (Польща).

     

    о. Григорій МОРОЗ

    Священнослужитель, громадський діяч.

    Народився 1861 р. на Дрогобиччині. 1893 р. прибув на парафію до Борині на Турківщині, де відкрив читальню «Просвіти» та заснував Братство Тверезості. Відкрив церковну крамницю та  позичкову касу. Друг І. Пасічинського. Після проголошення ЗУНР взяв на себе повноваження зі встановлення української влади у Борині. Сини Петро, Андрій та Омелян – офіцери УГА. В’язень польського табору в Домб’є. Похований у Борині.

     

    Осип МОШУРА

    Громадський діяч, поет, перекладач.

    Народився 1909 р. у Перегінську на Рожнятівщині. В юнацькі роки у Народному Домі читав для односельчан свої вірші, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми. Твори О. Мошури друкувалися на сторінках газет «Народна справа», «Неділя», «Українське юнацтво», «Літопис Червоної калини». Заарештований і розстріляний гітлерівцями в Станіславові 1942 р. Поезії та оповідання О. Мошури видані по його смерті у збірці «Гей, видно село».

     

    Василь МОЦЬО

    Директор Львівського театру опери і балету ім. Івана Франка (1981–1995), краєзнавець.

    Народився 1932 р. в с. Лодина біля Устрік Долішніх (нині – Польща). У зв’язку з відходом району до Польщі, 1951 р. був виселений на Херсонщину. 1967 р. закінчив Дрогобицький педінститут. Працював у державних і профспілкових установах культури. Завідував відділом культурно-масової роботи Львівської облради профспілок. 1981–1995 рр. – директор Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Івана Франка. Автор книги «Лодина» (2001) про історію рідного села. Мешкає у Львові.

     

    Микола МУРАЛЬ

    Скрипаль, бойківський скрипаль.

    Народився 1932 р. у Вовчому на Турківщині. Навчився грати на скрипці в дитячих роках від місцевих ромів. З 18-ти років грає на весіллях. Отримує запрошення з Турківського, Старосамбірського районів, а також із Закарпаття. Грою на скрипці заробляв на прожиття і утримання родини. Учасник бойківського народного ансамблю при Народному Домі с. Вовче. На думку музикознавців, є одним з найкращих скрипалів-віртуозів Бойківщини.

     

    Еміль МУСТЯНОВИЧ

    Священнослужитель, теолог.

    Народився 1877 р. в с. Кушниця на Іршавщині. По закінченні Ужгородської гімназії теологічну освіту здобув в Ужгородській богословській семінарії. Душпастирював у Келечині 1910–1914 рр.;  1914–1920, 1923–1947 рр. – у  Новоселиці на Закарпатській Верховині (нині Міжгірський район). Був Верхньоверховинським намісником, його округ охоплював усі греко-католицькі парафії верхів’я р. Ріка. Засновував у віддалених селах церковно-приходські школи. Послухати проповіді, святкові молебні о. Мустияновича приходили парафіяни навіть з іншого боку Карпат – з Ялинкуватого, Тухольки, Славська на Сколівщині. Автор теологічних праць «Короткая літургіка», «Педаліон» та ін. Дописував до руських часописів та календарів. Надіслав до редакції «Руського слова» статтю «Історія Волового». Знайдений мертвим на груні над Новоселицею восени 1947 р. (на переконання місцевих мешканців, закатований енкаведистами).

     

    Захар ПАВЛЮХ

    Військовослужбовець, перший генерал бойківського походження, художник.

    Народився 1848 р. в Хащові на Турчанщині. 1860 р. закінчив Лаврівську школу. Навчався у Самбірській гімназії та на юридичному факультеті Краківського університету. Вступив на військову службу. Був співзасновником товариства «Руська Бесіда» у Львові. Мав хист до малювання. Створив галерею полотен відомих особистостей: Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, єпископа Костянтина Ляховича, Василя Яворського, Олександра Барвінського та ін. У Національному музеї у Львові зберігаються портрети пензля З. Павлюха. Від 1893 р. служив у Перемишлі, де дослужився до звання майора і став референтом судівництва у Станіславові. На пенсію пішов у чині генерала. Після поразки ЗУНР оселився у Відні. Переїхав у Чернівці 1933 р. Помер 1934 р.

    Щифан ПАВЛЮХ

    Укладач першого бойківського словника.

    Народився 1889 р. в Хащові на Турківщині. 1909 р. поїхав працювати до Німеччини, а через 2 роки – до Аргентини. 1921 р. повернувся у рідне село і «почав собі пригадувати слова, що їх малим чув у своїм селі, а більше ніде в світі». Відтак став першим бойківським селянином, котрий почав фіксувати говірку свого села. Доробок Павлюха увійшов до Словника бойківського говору о. Юрія Кміта.

    Юрко ПЕТРАШЕЦЬ

    Війт Перегінська на Рожнятівщині.

    Народився в Перегінську на початку ХІХ ст. 1843 р. подарував для Гошівського монастиря дзвін вагою понад 7 тон, який коштував близько 900 американських доларів. Під час І світової війни дзвін за вказівкою австрійського уряду зняли і переплавили на гармати.

     

    Степан ПЕТРИЧКЕВИЧ

    Художник.

    Народився 1945 р. в с. Лип’я на Турківщині. 1949 р. виселений з родиною на заслання. Від 1960 р. мешкає у Долині. Закінчив Московський університет мистецтв. Працював художником на підприємствах Долинщини. Зробив 130 ілюстрацій до казок і легенд про Скелі Довбуша в Бубнищі. Автор карикатур для місцевої преси.

    Ярослав ПУЗИЧ

    Лікар, науковець, громадський діяч, благодійник

    Народився 1953 р. в с. Ісаї на Турківщині. Закінчив Золочівське медичне училище та Тернопільський медичний інститут. Кандидат медичних наук. Автор 75 наукових праць.

    Трудову діяльність розпочав у с. Ластівка на Турківщині. Тривалий час практикував у країнах Африки та Азії.

    Заступник головного лікаря Хмельницької області.

    Голова Хмельницького обласного осередку громадського товариства “Бойківщина”. Учасник конгресів бойків, бойківських фестин, літературних конкурсів.  Публікується в часописах Бойківщини. Любить і вивчає рідний край.

    Надає благодійну допомогу на проведення бойківських заходів, літературного конкурсу ім. Мирона Утриска.

     

    Ігор ПУКШИН

    Юрист, підприємець, благодійник.

    Народився 1965 р. в с. Нижня Яблунька на Турківщині. За фахом – юрист.Працював експертом-радником у Міністерстві економіки, радником віце-прем`єр-міністра з правових питань, начальником юридичного управління Фонду держмайна, 1996–1998 рр. – заступником Міністра юстиції.

    Від 1998 р. очолює Центр розвитку українського законодавства. Із жовтня 2006 р. –  заступник Глави Секретаріату Президента України. Під час кризи, пов’язаної з достроковими парламентськими виборами 2007 р., забезпечував правовий захист позиції президента. Керуючий партнер адвокатського об`єднання «Адвокатська фірма «Пукшин і Партнери».

    Заснував благодійний фонд, вкладає кошти у розвиток спортивної та освітньої сфери на Бойківщині, фінансово підтримує культурні заходи, спрямовані на підтримку бойківської самобутності.

    Софія РАБІЙ-КАРПІНСЬКА (Софія Рабіївна)

    Мовознавець-діалектолог.

    Народилася 1908 р. в Самборі в родині греко-католицького священика Франца Рабія. Дослідниця бойківських говірок. Учениця відомого мовознавця Івана Зілинського. Закінчила філософський факультет Ягеллонського університету. 1930 р. здобула науковий ступінь магістра філософії зі слов’янської філології. 1934 р. захистила докторську дисертацію «Діалект бойків». Автор численних розвідок про бойківський говір. Ареал поширення бойківських говірок на заході визначала до ріки Солинки і Ослави.

    Ярослав РАДЕВИЧ-ВИННИЦЬКИЙ

    Мовознавець, професор філології, громадський діяч.

    Народився 1941 р. у Корчині на Сколівщині. Доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Фахівець із загального мовознавства і лінгводидактики. Редактор трьох томів наукових збірників із бойківської проблематики «Бойківщина» і «Бойки», які побачили світ у Дрогобичі 2002, 2004 і 2007 рр. Праця Я. Радевича-Винницького «Мова і нація» (у співавторстві з Василем Іванишиним) витримала п’ять видань. Головний редактор від 2000 р. «Літопису Бойківщини» – єдиного спеціалізованого з бойківського часопису в Україні і світі. Живе і працює у Дрогобичі.

    Роман РАЙНФУС
    Видатний польський етнограф.

    Народився 1910 р. у Переворську, Польща. Автор понад 30 статей і праць з ділянки народної культури лемків (найважливіша – «Łemkowie jak grupa etnograficzna» (1948), про лемківсько-бойківське пограниччя тощо. Автор фундаментальної розвідки «Ze studiow nad kultura materialna Вojków». Окреслив межі етнографічної Бойківщини, зокрема на найдискусійнішому в наукових колах відтинку – західному.

     

    Франтішек РЖЕГОРЖ

    Відомий чеський етнограф.

    Народився 1857 р. Мешкав у Галичині упродовж 1877–1890 рр. Вивчав побут, звичаї, народну медицину русинів, зокрема бойків. 1891 р. проводив дослідження у Тисові, досліджував реліктові залишки патріархальщини. Знався з Н. Кобринською, яка мешкала у Болехові. Фіксував життя Болехова на світлинах.

     

    Ілля РИБЧИЧ

    Засновник модерної газовидобувної індустрії України. Вчений-винахідник у галузі надрокористування. Розробник української наукової термінології в царині хімічної обробки газу та газового конденсату.

    Народився 1 липня 1949 р. в селі Ільник Турківського району Львівської області. Закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу, спеціальність – буріння нафтових і газових свердловин. В газовій промисловості працював 40 років. Тричі поспіль – генеральний директор компанії “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” (1998-2009, з перервами) – найбільшого газовидобувного підприємства України.

    Рід Рибчичів належить до православної прикарпатської шляхти Ільницьких, що родина приховувала в роки совєцької окупації. Родичі Рибчичів були депортовані на Сибір.

    Трудову діяльність розпочав у 19 років з посади помічника бурильника, а згодом – бурильника, помічника бурового майстра, бурового майстра Євпаторійської нафтогазо-розвідувальної експедиції глибокого буріння об’єднання “Кримморгеологія”.

    З травня 1974 року свою трудову діяльність пов’язав з газовидобувною промисловістю України, де пройшов трудовий шлях від помічника бурового майстра Красноградського управління бурових робіт до заступника Голови правління акціонерного товариства “Укргазпром”. Після реорганізації AT “Укргазпром” І. Рибчича було призначено генеральним директором Дочірньої компанії “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України”.

    Як високодосвідчений спеціаліст-буровик зробив вагомий особистий внесок у розробку одного з найбільших в Україні – Шебелинського газоконденсатного родовища. З 1986 р. по 1996 р. очолював Хрестищенське управління бурових робіт, яке під його керівництвом стало передовим не тільки в системі Укргазпрому, а і в Мінгазпромі колишнього СРСР.У 1996 р. очолив багатотисячний колектив бурового управління “Укрбургаз”, а з 1997 р. призначений заступником Голови правління AT “Укргазпром” з питань буріння. Під його безпосереднім керівництвом обсяги бурових робіт зростали з року в рік.

    Створення НАК “Нафтогаз України” 1998 року стало зоряним часом Рибчича.  До 2003 року компанія зупинила падіння видобутку газу та стабілізувала його на рівні 15 млрд. куб. газу. Компанія постійно інвестувала кошти у геологорозвідку, буріння, облаштування нових родовищ, переробку газу та газового конденсату. Ілля Рибчич став ідеологом розвідувальних робіт на шельфі Чорного моря, де почався промисловий видобуток газу.Ілля Рибчич очолював ДК «Укргазвидобування». Під його керівництвом газовидобувна галузь України вийшла з тривалої кризи. Вперше з 1991 року розвідані запаси вуглеводнів перевищили поточний газовидобуток, почалося зростання обсягів видобутку енергоресурсів. Ілля Рибчич ініціював розвідку надглибоких покладів природного газу на глибинах понад 6 тис. м, які раніше вважалися неперспективними. Є одним з найдосвідченіших фахівців галузі, який присвятив свою кар’єру роботі у газовому господарстві України. Пройшов професійний шлях від помічника бурильника до топ-менеджера найбільших нафтогазових підприємств. У 1998-2003 та у 2005-2006 рр. очолював ДК “Укргазвидобування”, протягом 2004-2005 рр. працював заступником голови правління НАК “Нафтогаз України”. Результатом керування Іллею Рибчичем газовою галуззю стало припинення падіння та стабілізація власного українського газовидобутку.

    Ілля Рибчич – кандидат технічних наук, автор понад 40 наукових праць з проблем нафтогазової промисловості, дійсний член Української нафтогазової академії. Здійснював роботу із впровадження у виробництво нових і перспективних наукових розробок, природоохоронних технологій і екологічних нормативів.

    Марія РОЗЛУЦЬКА

    Народна співачка.

    Народилася у с. Вовче на Турківщині. Володіє неповторним тембром голосу, виконує співані бойківські коломийки про жіночу долю під пищавку (сопілку).

     

    Михайло РОЖКО

    Народився 1939 р. в с. Небилів на Рожнятівщині. Від 1978 р. під керівництвом проф. Л. Крушельницької здійснював польові археологічні студії Тустані. Ставши науковим співробітником відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), самостійно очолив археологічну експедицію з вивчення Урицьких скель. В 1996 р. побачила світ монографія М. Рожка «Тустань – давньоруська наскельна фортеця»,  яка 1997 р. на ІV Міжнародному книжковому форумі у Львові отримала перше місце в номінації «Україна, краєзнавство, історія». Крім наскельних пам’яток вивчав Карпатську лінію оборони, шляхи і заселення Українських Карпат, дерев’яне будівництво пам’яток з наскельною забудовою Карпат ІХ–ХІV ст. Помер 2004 р.

     

    Микола СЛАВИЧ

    Бойківський скрипаль, громадський діяч.

    Народився в с. Боберка на Турківщині. Навчився грати на скрипці у Сибіру, де відбував заслання з родиною. Віртуозно володіє скрипкою, знає незліченну кількість бойківських мелодій. Пізніше мешкав у с. Чорнобаївка на Херсонщині, грав на скрипці у складі бойківського ансамблю вихідців із Турківщини. В останні роки виступає з музикантами із с. Михайлівка на Херсонщині, родиною Макухів. Постійний учасник бойківських заходів – фестин у Турці, фестивалів, конкурсів. Очолював херсонський осередок товариства «Бойківщина».

     

    Ганна СМОЛІЙ-МИХАЙЛЕНКО

    Дисидент, неоголошений член Української Гельсінкської групи.

    Народилася 1929 р. в с. Михнівець Турчанського повіту (нині – Польща). Навчалася у Львівському учительському інституті. Після виселення на Одещину вчителювала, поширювала українську літературу, заохочувала розмовляти українською. Була членом Одеської правозахисної групи. Редагувала і друкувала матеріали про репресії в Україні, які йшли до самвидаву. Заарештована 1980 р., засуджена до примусової міри медичного характеру. В Казанській психлікарні та інших психіатричних закладах утримувалася понад 8 років. Під тиском світової громадськості 1988 р. була звільнена. Брала активну участь у громадському житті м. Одеси. Нагороджена 2004 р. орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

    Йосиф СОЗАНСЬКИЙ

    Журналіст. Громадський діяч.

    Народився у с. Нижній Гусний на Турківщині. Упродовж десятиліть працював у районній газеті у Турці. З 20-річного віку пов’язав своє життя з газетярством. Був позаштатним кореспондентом районної та обласних періодичних видань. 1974-1991 рр. завідував позаштатним відділом газети “Вільна Україна” в Турківському районі.

    Голова Турківської районної організації “Меморіал”. Заступник голови всеукраїнського об’єднання “Асоціація «Письменники Бойківщини», заступник голови товариства «Бойківщина ХХІ ст.». Завідувач музею “Бойківська книга”.

    Лауреат всеукраїнських журналістських премій.

     

    Ольга СОЛЯР

    Фольклористка, філолог, культурний антрополог.

    Народилася в українській родині на півночі Польщі. Кандидат філологічних наук. Працює в Державній вищій східноєвропейській школі в Перемишлі. Вивчає народну магію. Проводить польові дослідження на терені Бойківщини. У складі групи «Маґурич» упорядковує бойківські цвинтарі на терені Польщі та в селах українсько-польського пограниччя.

     

    Данило СТАХУРА

    Адвокат, громадський діяч.

    Народився 1860 р. в селі Поляни біля Дуклі на Лемківщині. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Прибув до Самбора 1891 р., де працював в окружному суді та крайовим адвокатом. Обраний 1918 р. головою міста Самбора. Був членом Української Національної ради у Львові. Після упадку ЗУНР переходить кордон на Закарпаття, працює суддею в Берегові. Чотири кімнати свого будинку по вул. Тихій у 1932 р. передає у безоплатне користування музеєві «Бойківщина» на 10 років. У Берегові засновує філію «Просвіти», співпрацюючи з ужгородською «Просвітою» та товариством «Лемківщина» у Сяноці. Помер 20 грудня 1938 р. у Празі.

    Василь ТИСЯК

    Тенор світової слави.

    Народився 1899 р. у с.  Велдіж на Долинщині (нині – Шевченкове). Навчався у Львові, Варшаві, Празі й Мілані. Лауреат конкурсу співаків у Відні (1932). З 1933 р. – співак Варшавської Опери. 1941–1944 рр. – перший тенор Львівського Оперного Театру. Спiвав на десяти мовах, був зайнятий у 56 операх, у 14 з яких виконував головнi ролi: Фауст (в одноіменній опері Ш. Ґуно), Каварадоссі («Тоска» Дж. Пуччіні), Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Радамес («Аїда» Дж. Верді). З 1945 р. мешкав у Канаді. Похований у Торонто.

     

    Олекса УЛИНЕЦЬ

    Поет.

    Народився 1903 р. у Тишові на Воловеччині, Закарпаття. У 15 років пішов із рідного села на заробітки.  Працюючи упродовж 27 pоків у різних країнах, створив понад 1 000 пісень на бойківській коломийковій основі. Основні мотиви пісень – розмова з батьківщиною: «Чуєш, брате», «Линуть вісті», «Тяжко мені на чужині», «Верховино, світе милий» та ін. Із 1944 р. працює в Чинадієві на деревообробному комбінаті. 1958 р. виходить перша книга О. Улинця «Украдене щастя», 1967 р. – «Пісне наша – доле наша», 1973 р. –  «З коломийкою по світу». Помер 1978 р.

    Корнило УСТИЯНОВИЧ

    Художник, письменник, поет, громадський діяч.

    Син Миколи Устияновича. Співавтор іконостасу та ікони-фрески св. Димитрія в храмі с. Підгородці. Краєзнавець. Опублікував дослідження про вбивство князя Святослава в Карпатах. Автор нарису «Путь за Бескид». Помер 1903 р.

     

    Мирон УТРИСКО

    Правник, громадський діяч, дослідник Бойківщини.

    Народився 1908 р. На Турківщині заснував філії «Просвіти», «Сільського господаря», кооперативи, проводив антиалкогольні кампанії.

    В 30-х рр. працював адвокатом у Турці. В 1944 р. виїхав до Німеччини, а відтак до США.

    На еміграції – голова товариства «Бойківщина», редактор і видавець «Літопису Бойківщини». Редактор монографії «Бойківщина» (1980 р.)

    Помер 1988 р. у Філадельфії, після чого бойківське товариство очолила дружина – Галина Утриско.

    Володимир ФЕДИНИШИНЕЦЬ

    Прозаїк, поет, публіцист.

    Народився 1945 року в с. Репинний на Закарпатській Верховині. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. Пише українською та російською мовами. Автор збірок поезій «Білий камінь», «Секунди серця», «Сині серпантини», «Симетрія», «Едельвейси», «Срібні силуети»; повістей та оповідань «Свято білої музейної ворони»; книг для дітей «Михайликові голуби», «Хитрун Мішел», «Півник-скрипаль»; перекладів з вірменської, давньоруської, угорської мов. Лауреат премій імені Ф. Потушняка та імені О. Духновича. Автор повісті «Останній опришок» та роману «Бранці лісу» про Ілька Липия – верховинського опришка 20-х рр. ХХ ст.

     

    Теодор ЦАРИК

    Лідер бойківської діаспори в США, меценат.

    Народився 1924 р. в с. Белеїв на Долинщині. В роки ІІ світової війни емігрував. Мешкає поблизу Вашинґтона. Утримує ферму великої рогатої худоби. Бере активну участь у житті бойківської та української громад у США. Очолює товариство «Бойківщина» у США. Є жертводавцем на бойківські імпрези, фінансово підтримує видання «Літопису Бойківщини». Збирає матеріали про рідне село, пише спогади та краєзнавчі розвідки.

     

    Михайло ЧЕРЕШНЬОВСЬКИЙ

    Скульптор, різьбяр.

    Народився 1911 р. в с. Стежниця Ліського повіту (нині – Польща). В дитячі роки різьбив іграшки, щоб заробити на прожиття. Вивчав скульптуру в Краківській школі декоративного-ужиткового мистецтва. У Кракові познайомився з Оксаною Винник із Долини. Улітку 1939 р. відкрив майстерню народної дерев’яної різьби у Болехові, яка виготовляла декоративні вироби з дерева, що користувалися попитом. Навчав здібну місцеву молодь. 1944 р. вступив до лав УПА; пробиваючись із групою на Захід, отримав поранення. По війні відкрив майстерню декоративної різьби у Німеччині. 1947–1951 рр. – працював скульптором. 1951 р. переселився до США. Створив архітектурний ансамбль церкви св. Івана Хрестителя м. Гантера.

     

    Василь ШАРАН

    Громадський діяч.

    Народився 1925 р. у присілку Зворець с. Комарники на Турківщині. Довголітній заступник голови товариства «Бойківщина» у Канаді та США. Жертводавець видання «Літопису Бойківщини» та краєзнавчої літератури, фестин та літературних конкурсів серед письменників Бойківщини. Мешкає у Торонто.

     

    Володимир ШУПТАР

    Історик, краєзнавець.

    Народився 1926 р. у Рикові – селі на межі Турківщини та Сколівщини. Закінчив Самбірське педагогічне училище та історичний факультет Львівського університету. Автор книги з історії села Рикова «Над річкою Завадкою». Співавтор книги «Турківщина: історія населених пунктів».

     

    Маріанна ЯРА

    Музикознавець, теолог, педагог.

    Народилася в родині священика у с. Грабівець. Закінчила Тернопільське музичне училище (хормейстер), Варшавську Богословську академію (теолог). Упродовж 20 років займається  дослідженням і популяризацією бойківської культури в Бескидах на терені Польщі. Створила 2000 року жіночий вокальний гурт «Відимо», котрий представляє бойківську виконавську традицію на польській сцені. Ініціатор і організатор фестивалю «Бойківське Літо», що відбувається з 2010 р. в Устріках Долішніх (Польща). Організовує юнацькі табори для молоді з бойківським та лемківським корінням на рідних землях у Польщі. Мешкає у м. Сянік, Польща.

     

    Олекса ЯСЕНІВКА

    Народився у с. Бітля на Турківщині. Учасник народного бойківського колективу с. Бітля. Грає на дримбі, інших бойківських традиційних інструментах. Виконавець старовинного бойківського танку «На Бочці».

    ДЖЕРЕЛО:  Кляшторна Н. Бойківське сузір’я. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012.

    © БойкоСвіт

    Поділіться своєю думкою

    (обов`язково)

    (обов`язково)


    *